Відкриття мовно-літературного конкурсу ім. Т.Г.Шевченка

1

Шевченко живе серед нас. Його слова не втрачають актуальності, його думки переливаються різними барвами.

2

Сьогодні, відкриваючи мовно-літературний конкурс ім. Т.Шевченка, ми вирішили представити вашій увазі незрівнянні полотна душі Шевченка-художника, Шевченка-поета, Шевченка-лірика, Шевченка-патріота.

1

Перед вами стенд, присвячений імені Кобзаря. При розробці проекту в центр композиції обрано автопортрет зі свічкою, адже саме світло його творчості, слів, життєдайної  енергії зігріває мільйони сердець українців.

1. Бандуристе, орле сизий

 Бандуристе, орле сизий,
Добре тобі, брате, –
Маєш крила, маєш силу,
Є коли літати.
Тепер летиш в Україну,
Тебе виглядають.
Полетів би за тобою,
Та хто привітає?

Приспів:
Я тут чужий, одинокий,
І на Україні
Я сирота, мій голубе,
Як і на чужині.
Чого ж серце б’ється, рветься?
Я й там одинокий.
Одинокий... а Україна,
А степи широкі.

Там повіє буйнесенький,
Як брат заговорить.
Там в широкім полі воля,
Там синєє море.
Виграває, хвалить Бога,
Тугу розганяє.

Там могили з буйним вітром
В степу розмовляють.
 

Розмовляють, сумуючи,
Отака їх мова:
"Було колись та минулося,
Не вернеться знову".
Полетів би та й послухав,
Заплакав би з ними.
Та ба, доля приборкала
Між людьми чужими.

Приспів

Бандуристе, орле сизий,
Добре тобі, брате –
Маєш крила, маєш силу,
Є коли літати.
Тепер летиш в Україну,
Тебе виглядають.
Полетів би за тобою...
За тобою...
За тобою...

1

У світлі творчості Шевченка ми можемо бачити працю (млинок), як невід’ємний атрибут нашого мелосу:

2

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть…

1

Українська природа у творчості Шевченка – це вічне джерело, з якого черпають енергію усі покоління. Кобзар ладен співати оду соловейку, тополі, калині, краплині роси… І у всьому тому співі звучить непорочна краса і сила.

2. «Зацвіла в долині»

Em              Cadd9

Зацвіла в долині

Em               Am

Червона калина,

D                  Am

Ніби засміялась

D                  Em

Дівчина-дитина. /2 рази

Любо, любо стало,

Пташечка зраділа

Пташечка зраділа

І защебетала. / 2 рази

Почула дівчина,

І в білій свитині

З біленької хати

Вийшла погуляти/ 2 рази

І вийшов до неї

З зеленого гаю

Козак молоденький;

Цілує, вітає /2 рази

І йдуть по долині

І йдучи співають.

Під тую калину

Прийшли, посідали

Прийшли посідали

І поціловались.

1

Сім’я – це, на думку Шевченка, найважливіша складова частина гармонійного суспільства. Батько, мати, син як продовжувач роду, ось центр, на якому тримається весь світ.

2

Якщо кожен з нас створить ідеальну сім’ю, що базувалася б на турботі, знаннях, відповідальності, близькості, то це і є той максимум, який ми можемо зробити для всієї Землі.

3. «Садок вишневий коло хати»

Садок вишневий коло хати, 
Хрущі над вишнями гудуть, 
Плугатарі з плугами йдуть, 
Співають ідучи дівчата, 
А матері вечерять ждуть.

Сім'я вечеря коло хати, 
Вечірня зіронька встає. 
Дочка вечерять подає, 
А мати хоче научати, 
Так соловейко не дає.

Поклала мати коло хати 
Маленьких діточок своїх; 
Сама заснула коло їх. 
Затихло все, тілько дівчата 
Та соловейко не затих.

1

Шевченко у своїй творчості водночас закликає до боротьби за справедливість,  всепрощення і любові, бо хто каже, що любить Бога, а брата свого ненавидить, той лукавить.

2

І смеркає, і світає, 
День божий минає, 
І знову люд потомлений 
І все спочиває. 
Тілько я, мов окаянний, 
І день і ніч плачу 
На розпуттях велелюдних, 
І ніхто не бачить, 
І не бачить, і не знає 
Оглухли, не чують; 
Кайданами міняються,  Правдою торгують. 

4. «У всякого своя доля»

У всякого своя доля 
І свій шлях широкий: 
Той мурує, той руйнує, 
Той неситим оком 
За край світа зазирає,— 
Чи нема країни, 
Щоб загарбать і з собою 
Взять у домовину. 
Той тузами обирає 
Свата в його хаті, 
А той нишком у куточку 
Гострить ніж на брата. 
А той, тихий та тверезий, 
Богобоязливий, 
Як кішечка, підкрадеться, 
Вижде нещасливий 
У тебе час та й запустить 
Пазурі в печінки,— 
І не благай: не вимолять 
Ні діти, ні жінка. 
А той, щедрий та розкошний, 
Все храми мурує; 
Та отечество так любить, 
Так за ним бідкує, 

Так із його, сердешного, 
Кров, як воду, точить!.. 
А братія мовчить собі, 
Витріщивши очі! 
Як ягнята; «Нехай,— каже,— 
Може, так і треба». 
Так і треба! бо немає 
Господа на небі! 

А ви в ярмі падаєте 
Та якогось раю 
На тім світі благаєте? 
Немає! немає! 
Шкода й праці. Схаменіться: 
Усі на сім світі — 
І царята і старчата — 
Адамові діти. 
І той... і той... а що ж то я?! 
Ось що, добрі люди: 
Я гуляю, бенкетую 
В неділю і в будень. 
А вам нудно! жалкуєте! 
Єй-богу, не чую, 
І не кричіть! Я свою п'ю, 
А не кров людськую!

1

Черговий раз серед рядків читаєш, бачиш, впізнаєш.

Писав про нас, бо бачив наскрізь нас. Писав про долю України, бо бачив крізь час.

2

Любити свій край, берегти його, говорити рідною мовою. І не просто говорити, а щоб ця мова була для тебе гордістю, красою, щоб вона звучала так, як звучить Шевченкове слово, тоді ви сприймете Шевченка

1

Є два пророцтва у Шевченка: одне найстрашніше, а інше найспокійніше.

«Погибнеш, згинеш, Україно, не стане й сліду на землі». До цього пророцтва нас веде найогидніша риса – страх. Страх, що зв’язує наші дії, схиляє наші голови у овечій покорі.

Є й інше пророцтво «Не смійтеся, чужі люди. Церков-домовина розвалиться, і з-під неї встане Україна. І розвіє тму неволі, світ правди засвітить, і помолються на волі невольничі діти»

Чому їх два? Це невипадково, адже тільки від нас залежить, якому з них судилося  справдитися. Дякуємо вам за увагу!