День пам'яті жертв голодоморів
Цей тиждень іменовано тижнем історії та правознавства. Розпочався він з Дня гідності й свободи України, а закінчився Днем пам'яті жертв голодоморів в Україні. Для учнів середньої школи було проведено відкриту виховну годину учнями 8 класу (класний керівник Ляшенко Я.В.), а для початкової школи - учнями 4 класу (Дядик О.С.). Тема складна, емоції змішані й неоднозначні. Важко усю трагічність усвідомити розумом, та серцем ми всі плачемо через штучне винищення нації у такий жорстокий спосіб.
Їсти – це природня потреба організму, щоб жити, треба їсти. Це знає кожен з вас, і це знали ті, що взялися нищити дуже волелюбний і сильний народ, з величною історією у такий нелюдський спосіб, аби заволодіти нашою землею і заселити іншими людьми, аби покорити нас. І так воно сталося: на запустілі села звозили людей зі всієї республіки, у такий спосіб нищилося коріння українського народу.
У вас може виникнути запитання: як сталося, що ніхто не чинив опір, що люди просто віддавали хліб, чим прирікали себе на голодну погибель? А відповідь треба шукати з самих витоків трагедії: 1917 більшовики здійснили збройний переворот і захопили владу. Комуністи почали з продрозкладки:
- Чому такий великий податок? Це ж треба у людей все забрати!
- Ми з вас душу витрясемо, а зберемо!
Україна спочатку чинила активний збройний опір у період яскравими прикладами є Холодноярівська республіка, Медвинська, що зовсім недалеко від нас, тому про неї поговоримо докладніше. Медвин героїчно протистояв більшовикам, ті занепокоїлися: приклад Медвина могли перейняти інші села. Майже щодня ворог з кулеметами наступав на село. Повстанська розвідка вчасно повідомляла про це, у церквах били в дзвони, селяни кидали роботу й бігли боронитися, переважно з косами й вилами. Люди героїчно захищали своє село лише кадрова дивізія зламала їх опір. Медвин був підпалений, а у знак помсти більшовики відібрали до сотні юнаків від 18 до 30 років. Колона заручників була виведена за село і порубана. Після окупації міні-республіки більшовики ще два десятиліття вишукували і знищували в Медвині всіх, хто хоч якось був причетним до повстання. Загалом у Медвині російські окупанти знищили понад 6 тисяч осіб.
Це приклад не одного села. Це приклад усієї України. Героїв знищено.
Потім радянська влада взялася за інтелігенцію, тобто за розумних людей. Щоб їх виявити навіть погралася в українізацію, тобто підтримувала всіляко тих, хто дбав про культурний розвиток України. У Харкові навіть побудували будинок для письменників, подарували квартири, а потім вбили усіх мешканців. Щоб ви усвідомили масштаби трагедії я назву всього 1 цифру, яка складається з чотирьох одиниць: 1111 людей було вбито за 1 день. Це покоління називатимуть пізніше «Розстріляним відродженням».
Залишилося просто донищити село, останнього носія української культури та мови. Опір чинити було вже нікому. Наші родичі віддавали все і надіялися на Господа Бога. Мій дідусь казав, що весною 33-го дерева були сухі й чорні, на них не було жодного листочка, бо люди об’їли всі бруньки. Але вижили. Не всі. 7 мільйонів скосила голодна більшовицька каса.
Ваші прабабусі чи прадідусі пережили голодомор, зуміли вижити, якщо ви тут є, а уявіть скільки знищено? Скільки загублених життів і доль? Скільки ненароджених дітей?
Кожної 4 суботи листопада наш обов’язок запалити свічку пам’яті, помолитися за всіх убитих голодною смертю у мирний час.
Ми вижили, але не виграли. Битва триває. І ми зазнаємо значних втрат з нашої вини. Важко в те повірити, що нас нищать і зараз. Та найбільш прикро, що ми допомагаємо ворогу в тому, коли говоримо мовою окупанта, коли слухаємо московські пісні, коли не дошукуємося до істини, а поглинаємо чужу брехню і гнемо голови в ярмо через несвідомий страх. А ворог уже прийшов довершити незакінчену в 33-іх роках справу, прийшов захищати рускоязичноє насілєніє війною.
Патріотизм і любов до себе – це одне і теж. Треба себе поважати і захищати Україну.